Ірина Фінгерова, письменниця з Одеси та лікар із Дрездена, з 2018 року живе в Німеччині. На початку 2023 року вона поділилася з UP своїми думками про українських біженців, особливо про її літніх пацієнтів.

У її тексті розповідається зворушлива історія літніх українських жінок, які, рятуючись від війни після 24 лютого 2022 року, опинилися у Дрездені або вистояли в Одесі, незважаючи на ракетні обстріли.

Відповідну публікацію розмістили на сайті «pravda»

Розповідь Фінгерової знайомить читачів із завсідниками дрезденського «Українського дому», у яких вона брала інтерв'ю, та її власними пацієнтами. У ньому зображені контрастні життя тих, хто з нетерпінням рахує дні до повернення в Україну, і тих, хто пристосовується до нового життя на чужині віком 70 та 80 років.

Оповідання заглиблюється у важкий вибір, який довелося зробити цим людям, непереборну тугу за своєю Батьківщиною, яка перевершує їх страх, і основне право людини або померти у своїх стінах, або насолоджуватися життям у незнайомому місці.

Популярні статті зараз

Розпил на мільйони: у Кременчуцькій громаді готують масштабну схему

Зарплату збільшать тільки обраним. Для освітян, науковців, медиків, ВПО, пенсіонерів влада грошей на наступний рік не знайшла, – Тимошенко

Мінус сотні мільйонів у бюджеті країни: правоохоронці розслідують, як нардеп Шаповалов допомагав бізнес-партнеру ухилятися від податків

Безкоштовний відпочинок у Карпатах: українці можуть насолодитися розкішною тишею за "просто так"

Показати ще

Фінгерова згадує розмову з пані Л., чоловік якої вступив до онкологічного відділення на променеву терапію з приводу раку жовчного міхура. Хоча лікарі пропонували паліативну допомогу, пані Л. люто заявила, що вони повернуться до України, навіть якщо попрощаються. Фінгерова прописала знеболювальні та ходунки, і, незважаючи на її пропозиції залишитися заради комфорту пацієнта, пані Л. вважала, що краще померти у власних стінах.

«У п'ятницю до мене на прийом прийшла пані Л.

– Все погано, – вона навіть не сідає. - Всюди зараза, навіть у кістках. Кажуть, усі.

Кілька днів тому її чоловіка було поміщено в онкологічне відділення університетської клініки для променевої терапії. У нього рак жовчного міхура. Вони приїхали з Луцька понад рік тому.

– Має сенс оформити паліативну допомогу, – пропоную я.

– Ми післязавтра повертаємось! Я прийшла попрощатися.

Ми домовилися, що я зроблю рецепт на ходунки і випишу сильні знеболювальні.

– Якщо залишитеся, – кажу, – буде вам легше, а коли поїдете – то йому.

Ми мовчимо.

– Мені що, мені все одно легко не буде, а вмиратиме краще у своїх стінах, – каже Л.

Я з нею згодна.

Що може бути страшніше за неможливість зробити останній вибір?

Через рік я бачила багато різних людей, котрі гостро переживали втрату контролю. Війна позбавляє ілюзій, що ми маємо хоч якусь мінімальну владу над життям чи смертю», - розповідається в історії.

Історія гостро описує сувору реальність, з якою зіткнулися ті, хто втратив контроль над своїм життям через війну, і той глибокий вплив, який вона надає на їхнє почуття влади над життям і смертю. Це зворушлива розповідь про стійкість, вибір та складні емоції українських біженців та пацієнтів на чужині.

Нагадаємо, важливо для кожного пенсіонера: що щодо субсидій?

Раніше «Акценти» повідомляли, на україну чекає дефіцит найпопулярнішого продукту у світі: Кабмін постарався

Як повідомляли «Акценти», на молодих українців чекають кардинальні зміни: Кабмін уже все вирішив