Богдан Пукіш та Петро Белз продовжують заробляти гроші для зрадника Медведчука: таємна імперія розкинулася на всю Україну

Богдан Пукіш та Петро Белз є ключовими фігурами у складній мережі бізнес-інтересів, пов'язаних із Віктором Медведчуком.

Белз, відомий бізнесмен з Івано-Франківська, та Пукіш, його давній соратник, відіграють значну роль в управлінні компаніями, які контролюють важливі активи та ресурси на українському паливному ринку. Їхня діяльність тісно пов'язана з нашим оборонним комплексом. Чи можливо таких людей допускати до роботи на ЗСУ, якщо вся їхня діяльність тісно пов'язана із зрадником України?

Журналісти дуже зацікавились цим кейсом. І ось що вдалося розкопати.

Віктор Медведчук, перебуваючи у Росії, зберігає вплив на український бізнес, особливо на паливний ринок через підставних осіб, навіть під час російсько-української війни. Його бізнес-структури продовжують давати значні доходи. Однією з таких компаній є Wexler Group, яка належить відомому бізнесменові з Івано-Франківська Петру Белзу.

Петро Белз, раніше генеральний директор компанії «Анвітрейд», що погрязла у кримінальних справах, контролював нафтопровід «Самара-Західний напрямок». Нафтопровід, збудований за часів СРСР, мав перейти у державну власність після проголошення незалежності України. Однак протягом багатьох років ним користувалася російська компанія "Транснафтопродукт". ФДМУ намагався повернути цей актив у державну власність із 2011 року. У 2017 році НАБУ та САП розпочали розслідування передачі права власності на трубопровід. За наслідками розслідування, ВАКС заарештував актив, і з 2021 року він перейшов до управління АТ «Укртранснафта». 2021 року ФДМУ подав позов до Господарського суду Житомирської області, який визнав за державою право власності на трубопровід у червні 2023 року. Верховний Суд підтвердив це рішення і зараз проводиться реєстрація права власності держави на трубопровід.

Примітно, що Wexler входить до орбіти впливу Петра Белза, який має партнерські відносини з Нісаном Мойсеєвим, чия компанія «Глуско Україна» займалася імпортом зрідженого газу з Росії та розвивала мережу АЗС «Глуско» (яка згодом змінила назву на «Оптімусойл», а його номінальним власником став Петро Белз). Раніше Белз та Мойсеєв спільно керували Херсонським нафтоперевалочним комплексом, заарештованим у рамках кримінального провадження у справі Сергія Курченка.

До речі сам Мойсеєв, партнер та друг Медведчука. Вони були помічені разом із ним у 2016 році, який прилетів із Москви до Києва на приватному літаку.

На сьогоднішній день компанії, пов'язані з Медведчуком через Мойсеєва та Белза, постачають паливо та технічні олії для українських сил оборони та стратегічних підприємств. Це викликає занепокоєння, оскільки збагачення зрадників за рахунок українського бюджету та армії, м'яко кажучи, аморальне.

Однак однією з ключових фігур у цій складній мережі залишається Богдан Пукіш, соратник Белза та важливий елемент у бізнес-схемах Медведчука. Його діяльність заслуговує на особливу увагу.

Богдан Пукіш: Важливий гравець у тіньовій мережі

Засновник кількох компаній, включаючи ТОВ “ІВАПРОМ”, ТОВ “Фірма “Хімтехнопласт” та ПП “Вестхім”. Він також пов'язаний із Консорціумом “Система Еко Інновацій” та ДП “Агросфера”. У політиці Пукіш балотувався до Івано-Франківської міськради від Народно-демократичної партії та був координатором партії Медведчука “Український вибір” в Івано-Франківській області.

Богдан Пукіш, незважаючи на свою бізнес-активність, неодноразово був фігурантом скандалів та розслідувань.

У 2009 році на підприємстві ВАТ "Пресмаш" в Івано-Франківську стався корпоративний конфлікт, ініційований відстороненим головою правління Богданом Пукішем. Цей конфлікт призвів до спаду виробництва, призупинення контрактів з іноземними партнерами, вимушеного скорочення персоналу та заборгованості із виплати заробітної плати. Представники правління пояснювали, що роботу підприємства фактично паралізовано, оскільки керівництво не має можливості здійснювати оздоровлення та модернізацію виробництва, підписувати цивільно-правові договори, сплачувати заробітну плату працівникам заводу та податки до бюджетів.

Причина паралічу – судова війна, затіяна Богданом Пукішем із новим керівництвом заводу. Після усунення з посади у жовтні 2008 року Пукіш взяв із собою печатку ВАТ “Пресмаш”, без якої управління підприємством стало неможливим. Цей конфлікт ускладнив роботу єдиного в Україні підприємства, яке виготовляє механічні преси.

Разом зі своєю дружиною Наталією та приватною фірмою "Вестхім" Богдан Пукіш володів 42,93% акцій ВАТ "Пресмаш". Цей пакет акцій дозволяв блокувати проведення зборів акціонерів заводу. На одне з таких зборів ніхто з родини Пукішів не прийшов і необхідний кворум не зібрався. Пукіш вніс свої пропозиції щодо вирішення конфлікту, запропонувавши поділ підприємства або його ліквідацію. Внаслідок цього конфлікту Пукіш просто «віджав» Пресмаш і досі є його власником. 2023 року, до речі, активно виступав проти будівництва житла для переселенців в Івано-Франківській області, яке мали звести поряд з територією заводу “Пресмаш”. Напевно, побачив новий бізнес-проект для себе.

Незважаючи на численні кримінальні справи за присвоєння та розтрату майна, завдяки заступництву Белза, Пукіш продовжує отримувати прибуткові контракти. Він управляє компанією, яка виконує оборонні замовлення, що значно збагатило їх із Белзом за останній рік. Проте якість продукції, яку випускає Пукіш, часто викликає нарікання, ставлячи під загрозу життю військових.

Виробничі приміщення одного із заводів використовуються Пукішем для зберігання та ремонту обладнання його сімейних підприємств, що приносить мінімальний прибуток заводу та основну вигоду бізнесменам. Оборонні замовлення Пукіш отримує через зв'язки з людьми, близькими до Медведчука, що викликає питання законності та прозорості таких угод.

Ці дії підривають довіру до оборонної промисловості та послаблюють національну безпеку. Невиконання технологічних норм, відсутність контролю якості та зв'язку із сумнівними персонажами створюють ризики замість захисту. Однак така схема повністю влаштовує бізнесменів, які планують розширювати її та застосовувати під час реалізації міжнародних оборонних проектів в Україні.

Виникає питання: чи може держава дозволяти таким людям та бізнесам продовжувати працювати не лише на оборонні підприємства та потреби ЗСУ, а й взагалі продовжувати свою діяльність в Україні? Або і далі закриватимемо на все це очі.